1. Про сутність та актуальність особистісно орієнтованого підходу в навчально-виховному процесі

Навчання рідної мови та літератури має бути спрямоване на формування особистості, яка є носієм мови, володіє лінгвістичними знаннями та високим рівнем комунікативних умінь і навичок, дбає про красу і розвиток власного мовлення. Виховання такої особистості здійснюється на таких уроках, де діти оволодівають різними способами навчальної діяльності, розвивають своє мовлення і мислення, інтелектуальні здібності, збагачують духовність.

Освіта XXI ст. - це, передусім, освіта для людини. Її стрижень - розвивальна, культурно творча домінанта виховання відповідальної особистості, здорової психічно, фізично і морально, здатної до самоосвіти і саморозвитку, яка вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв'язання проблем, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни. Під впливом змін у суспільстві відповідно відбувається і перебудова в освіті, яка проходить через оновлення змісту навчально-виховного процесу. Найбільш ефективним на сучасному етапі є особистісно орієнтований підхід до організації навчально-виховного процесу. Головний принцип, що лежить в основі розробки особистісно орієнтованої системи навчання і виховання, полягає у визначенні індивідуальності учня, створенні необхідних умов для його всебічного розвитку, для виявлення активності та творчої обдарованості з урахуванням її можливостей і нахилів. Щоб успішно розв'язати ці проблеми, вчителю-словеснику, як і іншим педагогам, необхідно постійно створювати такі умови, які сприятимуть максимальному розкриттю можливостей учня, стимулюватимуть його внутрішні сили до творчого саморозвитку та вдосконалення.

„Завдання школи, - писав В.О. Сухомлинський, - побачити в кожному вихованцеві „живинку”, корінь, що живить його духовні сили, а це значить якомога більше уваги індивідуальній роботі з кожним учнем, повага до думок і почуттів вихованців, коректна допомога в особистісному самовизначенні, ціленапрямлена особистісна підготовка до самостійного життя... Безперечно, що розвиток особистості учня - це його рух від незнання до знання, збільшення його фізичних та моральних сил, набуття певного життєвого досвіду, відмирання старих якостей і зародження нових. Відповідно до цього особистісно орієнтоване навчання визнає самобутність і самоцінність кожного учня, який володіє неповторним суб'єктивним досвідом, спираючись на який, організується і саме учіння. Все це може реалізуватися через діяльність, яка має не тільки зовнішні атрибути спільності, а й своїм внутрішнім змістом передбачає співпрацю, саморозвиток суб'єктів навчально-виховного процесу, виявлення особистих функцій вчителя, вихователя і учня-вихованця.

2. Активізація пізнавальної та розумової діяльності учнів на уроках української мови та літератури

Кожен вчитель має право не вибір рівня активізації, який залежить від наявного часу на вивчення теми, якості підготовки школярів і самого вчителя, змісту матеріалу та розвиваючих і виховних завдань уроку. За достатньої кількості часу можна забезпечити найвищий рівень активізації - дослідницький, який є важливим аспектом навчального процесу. Дослідницька робота спонукає учнів до пошуку цікавої інформації, активно формує вміння і навички, бажання самоосвіти, саморозвитку і самовдосконалення, збуджує інтерес до знань з рідної мови та викликає позитивні емоції від досягнутого.

3.Актуальність дослідження теми.

Пізнавальна активність - це інтегральна властивість особистості, яка інтенсивно формується саме в шкільні роки й впливає на характер поведінки та діяльності людини протягом всього життя. Саме тому велика увага надається докорінній перебудові загальноосвітньої школи, котра, як і суспільство в цілому, не може повноцінно функціонувати без активної, ініціативної та самостійної особистості, якій притаманна справжня культура спілкування в різних видах мовленнєвої діяльності і яка володіє способами самовираження рідною мовою.

Питання активізації учня, належать до найбільш актуальних проблем сучасної педагогічної науки і практики. Реалізація принципу активності в навчанні має певне значення, оскільки навчання і розвиток носять діяльнісний характер, і від якості навчання, як діяльності,залежить результат навчання, розвитку і виховання учнів.

Ключовою проблемою в рішенні задачі підвищення ефективності і якості учбового процесу є активізація навчання учнів. Її особлива значущість полягає в тому, що навчання направлене не тільки на сприйняття учбового матеріалу, але і на формування відношення учня до самої пізнавальної діяльності. Перетворюючий характер діяльності завжди пов'язаний з активністю суб'єкта. Знання, отримані в готовому вигляді, як правило, викликають труднощі учнів в їх застосуванні до пояснення спостережуваних явищ і рішення конкретних завдань. Одним з істотних недоліків  залишається формалізм, який виявляється у відриві завчених теоретичних положень від уміння застосувати їх на практиці.

Актуальність даної теми  полягає в тому, що активні методи навчання дозволяють використовувати всі рівні засвоєння знань: від відтворюючої діяльності до творчо-пошукової. Творчо-пошукова діяльність виявляється ефективнішою, якщо їй передує відтворююча і перетворююча діяльність, в ході якої учні засвоюють прийоми навчання.

3.Мета дослідження.

Метою дослідження є вивчення наукових основ активізації пізнавальної діяльності учнів, узагальнення й обґрунтування психолого-педагогічних та методичних основ формування інтересу до знань; виявлення педагогічних умов стимулювання пізнавальної діяльності; розробка уроків та системи вправ, перевірка ефективності їх на практиці.

Адже  пізнавальну діяльність учнів  у процесі вивчення української мови та літератури буде активізовано, якщо за відповідних психолого-педагогічних умов запровадити ефективну систему пізнавальних завдань, урізноманітнити форми роботи й організації навчального процесу, забезпечити оптимальне співвідношення навчання з творчими можливостями школярів.

Відповідно до визначеної мети у своїй  роботи я намагаюся  розв’язати такі завдання:

1. Визначити суть пізнавальної активності учнів, дослідити становлення і розвиток проблеми.

2.Проаналізувати набутий досвід вирішення проблеми; виявити й теоретично обґрунтувати перспективні шляхи його використання на уроках української мови та літератури.

3.Визначити психолого-педагогічні умови, через які відбувається розвиток пізнавальної активності учнів.

4. Розробити систему оптимальних пізнавальних завдань.

5.Проаналізувати ефективність розробленої системи уроків та вправ експериментальним шляхом.

Для вирішення поставлених завдань я використовую комплекс методів дослідження, основними з яких були: теоретичний аналіз педагогічної, методичної, психологічної та лінгвістичної літератури, констатуючий зріз, педагогічний експеримент, бесіди,  анкетування, спостереження й аналіз.

4.Новизна роботи: спроба поєднати дві протилежні тенденції: когнітивну, пов’язану з необхідністю підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання, і особистісно орієнтовану, що дозволяє зацікавити учнів пізнавальною діяльністю.